 - Ах, мамо, як я дуже довго спав! - Синку мій,- каже вона,- ти був неживий! - Та це мені снилося, що мене Костій бездушний посік, порубав. Одвів матір додому, а сам повернувся за тими дівчатами. Приходить він до бездушного Костія, а він пішов із своєю жінкою в сад на прогуляння. Входить до нього в дім і каже: - Здорові, прегарні дівчата! - А де ти,- кажуть,- узявся? Він же тебе посік, порубав! - Ні,- каже,- то він не мене порубав, а куль соломи. Слухайте-но ви, спитайте ви його, де його душа, що в ньому її нема? - А як же ми його спитаємо? - А що ж,- каже,- скажіть йому так: «Тату наш любий, скажи нам, де твоя душа, нехай ми знаєм. Як ти куди підеш, то ми будемо до неї молитися, щоб ми не засмутилися чим». Вони замкнули його в скриню. Коли приходить Костій. От вони його й питають: - А що ми, тату, вас хочемо просити... - А що, мої дочки любі? - Скажи нам, де твоя душа обертається, щоб ми знали. Як ти куди підеш, то ми будемо молитися до неї, щоб нам не так було смутно. - Моя душа, дочки, у волові. От він кудись одвернувся, а Іван Богданець і каже їм: - Бреше він. Візьміть вола, уведіть, обмалюйте його, позолотіть роги, поприліплюйте до рогів свічки, позапалюйте і станьте на коліна та моліться до нього. Зробили вони так. Тільки входить бездушний Костій і питається: - Що це ви, дочки, робите? - А молимось до твоєї душі. - От, сказано, баба дурна. Де ж таки видали, щоб моя душа була у волові? Вони - у плач: - То ви б нас, тату, й не обдурювали, ви б так і сказали. - Моя душа,- каже,- у качурові. Іван Богданець знову каже: - Бреше він. Візьміть, обмалюйте того качура, обзолотіть і на покутті посадіть. Взяли, обмалювали, посадили на покутті і моляться. Входить Костій бездушний. - Що це ви робите? - До твоєї душі молимося, тату. - Баба дурна, сказано! Де це ви бачили, щоб моя душа в качурові була? Вони - у плач. - Та ви нам так і скажіть, тату, а не обдурюйте ! - А що ж,- каже,- дочки, моя душа далеко. Моя душа на мцрі. Там, на морі,- острів, а на острові - камінь, а коло каменя - дуб, а на дубові - гніздо, а в гнізді - качка, а у качці - яйце, і в тім яйці аж моя душа. - Оце він праведно сказав. Випускайте,- каже Іван Богданець,- мене. Іде Іван Богданець, коли дивиться - хатка. Він до тієї хатки молитву сотворив. Старик одчинив йому. - Слихом слихати! Богатиря Івана Богданця у вічі видати. То було тільки слихати, а то й у вічі видати. Куди тебе бог несе?  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 9 055
|
|
|
