 - Ідіть, - каже, - сповістіть: усіх ваших уб'ємо, жодного не залишимо! Злякались Бельди: - Ти навіщо сказав! Тепер знати будуть. Як за ними ганятися будем із жбанами та з мішками? Промовчав Чубак. Нічого не відповів. Побігли жінки в село. Чоловікам сказали, братам сказали. Ті в оселях засіли. Куди від Бельди сховаєшся! Сидять, не показуються. Підійшли Бельди до села. У засідку сіли. Заксулі 'виглядають, ждуть. А жінки із села навколо ходять, палицями в траві та чагарнику ворушать. То одного, то іншого Бельди палицею по голові так торохнуть, що іскри з очей сипляться. Мовчать Бельди, терплять. Подалі від жінок відходять, щоб не розсердитися: жінок не можна чіпати. Сидять Заксулі в оселях: злякалися дуже. Сидять Бельди в кущах, ворогів вичікують. Не дають риби ловити, не дають птахів стріляти. Доки харчі були, вода була, Бельди дуже хоробрі були. Ось харчі закінчилися. Сидять Бельди. Терплять. Каже Чубак: - Тепер уже недовго чекати залишилось! Помруть від страху Заксулі. Ось у Бельди вся вода вийшла. Терплять. Мовчать. Каже Удога: - Ну, тепер зовсім мало ждати залишилось! Ось у Бельди терпець урвався. Сидять. Невдоволені такою війною, худіють, списи у них з рук випадають. І Заксулі не солодко вдома голодними сидіти. Сиділи, сиділи - нестерпно стало. Діда до Бельди послали. Той палицю з людським обличчям узяв. Пішов. Іде, од вітру хитається. І Бельди не кращі - схудли, як ведмеді навесні. Почав дід миру просити. Стали судитися. Кажуть близнята тому поважному дідові: - Ви перед нами дуже завинили. За це ми з вас великий байта - викуп - візьмемо. Ніхто такого байта ще ніколи не платив! Злякався той дід, затремтів: чим Заксулі великий байта платити-муть? Зовсім бідні люди Заксулі... Каже Чубак: - Ой, великий байта! Казан, та спис, та хустинку - сором з лиця втерти. Витріщили Бельди очі, затремтіли: оце-то байта! Чи варто через це голод і спрагу терпіти! Чи варто через це на війну йти! А в голові одна думка - скоріше б додому, та поїсти, та напитись досхочу! Зраділи Заксулі. Байта відразу віддали. Від себе Удозі й Чубаку дівчат красивих у дружини віддали, щоб поріднитися з Бельди і ніколи не сваритися. Взяли Бельди дівчат. Додому побігли,- де й сила взялася! Прибігли. Питають їх жінки: яка війна була? Кажуть Бельди: - Ой, яка війна була! Найстрашніша війна, гіршої нема! Взялися Бельди пити. Три дні пили. Ціле озеро випили. Так випили, що з тих пір озеро висохло. Взялися Бельди за їжу. Три доби їли. Все з'їли, навіть лосячі халати з'їли. З того часу більше не воювали із земляками. Всі прикрощі миром закінчували. Спасибі Удозі й Чубаку, що розуму навчили!  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 4 872
|
|
|
