 - За батька мстити іду! - відповідає Чокчо.- Тільки мало сили у мене, не знаю - чи дійду... Путь далека! Як через Амур перейду? Кажуть йому лижі: - Це не біда. Ставай, понесемо тебе - швидше діло піде. Засміявся Чокчо: - Хто ж по траві на лижах ходить? Однак на лижі все-таки став. Виросли тут у лиж крила. Знялися вони в повітря й полетіли. Та швидко-швидко. Вітром мало пов'язки з голови не зірвало. Над Амуром полетіли - немов голуба стрічка, в'ється ріка. А лижі летять і летять, тільки вітер свистить у вухах. Миготять унизу ріки, стійбища, ліси... У Чокчо дух перехопило. Примчали лижі в Сань-Сін. Подивився Чокчо й злякався. Стійбище велике-велике, будинків багато. Ніколи Чокчо не думав, що в одному місці може бути стільки будинків: рядами стоять, один на один поставлений; стільки їх, що й кінця не видно. І народу тут видимо-невидимо. Гамір від голосів такий стоїть, немов буря дерева валить. Штовхаються люди, кричать. Купують, міняють, продають. Людей багато, а знайомих немає. Питає Чокчо, як до будинку Ляна-маньчжу пройти. Сміються пере- хожі з хлопчика, не розуміють. Хто вдарить його, хто штовхне, хто за косу смикне, хто нагримає. На його щастя, проходив один дідусь, який мову нанайців знав. Розпитав він Чокчо. Показав, де Лян-маньчжу живе. Пішов у той бік маленький нанаєць. Бачить - гарний будинок стоїть. На даху вгору кінці загнуті. На тих кінцях срібні дзвоники висять, дзвонять. У вікнах прозорий папір вставлено. Довкола будинку дерева різні ростуть: вишні, яблуні... Золоті пташки на деревах сидять. Музика грає. Струмки поміж деревами біжать, дзюрчать, немов Тихенько розмовляють. Зайшов Чокчо в будинок, кричить: - Гей, Ляне, виходь на бій! -і палицю тримає напоготові, щоб із Ляном битись не на життя, а на смерть. Ніхто не відповідає маленькому нанайцеві. Мабуть, дома того чоловіка нема. Зайшов Чокчо в кімнату Ляна. У попіл жолудя засунув, щоб той полежав на м'якому. В таз для вмивання щуку пустив. Рожен біля печі поставив. М'ялку з довбешкою залишив біля дверей. Сам сів на нари та й заснув. Увечері повернувся Лян, п'яний, веселий. Захотілося йому в пічці вогонь розвести. Нагнувся до пічки, жар почав роздмухувати. А тут жолудь як підскочить та як ударить Ляна в око! Закричав від болю Лян, кинувся до таза з водою, щоб очі промити. А щука з таза висунулась і куснула Ляна за носа.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 6 740
|
|
|
