![]() Побачив цар, що йому не під силу це зробити й утікати нема куди. Сумний-пресумний приходить до своїх слуг і про все їм розповідає. А Матуся каже: — Не сумуй. Казав я, царю, що не тобі на коні їхати, не тобі дуба рубати, і не тобі з лука стріляти. Бери мене з собою. Як скаже султан на коня сідати — говори, що в тебе такі коні сміття возять. Скажеш, щоб я сідав. Буду і дуба рубати, і з лука стріляти. — Добре. Прийшли на султанське подвір’я. Дванадцять чоловіків виводять зі стайні такого коня, як змій. Хто би сів на нього — розтрясе. Подивився на коня цар і каже: — Слухай, султане, ти мене цілком не поважаєш. Сідай на свого коня й поїдемо до моєї держави. У нас такі шкапи сміття возять, а не царів. А як вже султанові хочеться нас перевірити, то сідай ти, Матусе. Матуся вхопив коня за вуздечку. Як сів, то кінь аж присів від великої ваги. Але схопився і давай скакати — хотів його рознести. Та де там! Матуся такого йому духу дав, що кінь ледве йде. Цар каже: — Нема чого мені на коня сідати, як його так слуга втомив. Шкода худобини. Подивився султан і говорить: — Ну, добре, бери меч і рубай дуба. А то такий величезний меч, що десять чоловік не піднімуть. Подивився молодий цар — і до султана: — Ти мене береш на сміх. У мене таким мечем перший-ліпший жовнір сорок зіщибує. Побачив би ти наші мечі! Хіба бери ти, Матусе, той меч і покажи, як треба дуби рубати, бо я таку зброю до рук не візьму. Матуся як схопив той меч, як ним розмахнувся, так той дуб упав одразу. Султан вже злякався і каже: — Даю тобі ще одне завдання. Бери того лука. Взяв він лук, зпробував і сміється: — Та що то за лук? Ним хіба горобців бити, а не стріляти по палацах. Ану, Матусе, покажи султанові, як у нас звичайні стрільці стріляють. Як пустив Матуся стрілу, то через дві години приїхали гінці й сказали, що половину даху з палацу знесло, а половина ще стоїть, а коли дах падав, то вбив султанового брата. Нема що султанові робити — віддає доньку за царя. По весіллю сідають на коней і їдуть додому... Довго їхали. Але в дорозі царівна здогадалася, що не цар виконав її завдання, а його слуга Матуся. І каже: — Я з тобою жити не буду, бо ти мене обдурив. Велика злість взяла царя, але нічого не каже. Уже ніч. Усі подорожні в лісі над морем лягають спати. А цар не спить — думає: «Такий нещасний Матуся, що в мене сміття вивозив, а він сильніший за царя, і його моя жінка любить. Та то буде сміх, якщо дізнаються люди, що він, а не я висватав доньку султана». Підкрадається цар до сплячого Матусі, відрубує йому ноги і кидає сонного в море. А вранці питає жінка чоловіка: — Де подівся твій товариш? — Я не знаю. Може, пішов купатися та й втопився. — Це ти його, напевне, втопив. — Та ти що?! Вона більше нічого не сказала. Зібралися і поїхали. А Матусю хвиля викинула на берег, і він живий, але без обох ніг. Думає собі: «Отут я вже загину». Але дивиться, йде сліпий чоловік, мацає дорогу. Матуся подає голос: — Куди ти, чоловіче, йдеш? Вернися, бо далі море. Втопишся! Сліпий питає: — Хто ти такий? — Я, — каже, — бачити бачу, але не маю ніг. — Ти без ніг, а я без очей. А як ми звідси виберемось, коли нема ніде ні міста, ні села? Питає Матуся сліпого: — Ти сильний? — Та руки ніби міцні. — Бери мене на руки та й неси. Ти будеш мені за ноги, а я тобі — за очі. Довго вони мандрували, аж до того лісу, де великий птах гніздо має. Прийшли під дуба, і Матуся почав розповідати птахові про свої пригоди. Птах вислухав його і каже: — Йдіть туди і туди, під тим і тим деревом є дві кринички: з цілющою і живлющою водою. Промий водою з першої криниці свої обрубки, а ти — очі, а з другої криниці напийтеся води. Знайшли вони у лісі дві криниці. Матуся змочив обрубки — і виросли ноги. Але сил не має, щоб стояти. Той промив очі — прозрів. Понапивалися обидва води і пішли, ніби нічого й не було. Довго йшли вони. А як дістали коней — поїхали. Приїхали у державу того царя, що обрубав Матусі ноги. Бачать — пасеться худоба. Матуся придивився: цар пастушить. Цар, як побачив його, заволав: — Матусе, ти мій рідний! Матусе! А він каже: — Геть з моїх очей, щоб я тебе більше не бачив! А цар плакати: — Не виганяй мене! Досить того, що жінка вигнала з дому і пастухом своїм зробила. — Йди, аби я тебе більше не бачив, бо від сьогодні царство не твоє, а моє. Якщо почую, що ти знаходишся в державі, то жити не будеш. За добро ти заплатив мені злом. Прийшли друзі до царівни. Знають, що вона дуже сильна і любить за руку вітатися. Як Матуся потис її руку, то на очах царівни сльози виступили. Каже царівна: — Я відразу зрозуміла, що це ти все робив за царя. Розповів Матуся, як цар відрубав йому ноги й кинув у море. Царівна слухала та з жалю аж заплакала. Матуся оженився з царівною. Товариш, що був сліпим, жив разом з ними, а пізніше теж оженився. Матуся дав йому півцарства. І кінець кінцем, бо курка з яйцем. ![]() |
|
Вернуться назад | Просмотров: 895
|