 Живуть вони собі у батька та у матері, коли розійшлася скрізь чутка про те, що в такім-то царстві, в такім-то государстві, там-то і там-то єсть золоті гори і хто ті гори одбере од зміїв, то тому пів свого царства цар оддасть. От і каже найменший брат, семиліток: - Возьмім, брати, у батька конячку та поїдем і ми шукать тої гори. Люди ідуть, може, і ми чи не знайдем і чи не одвоюєм як її од зміїв, тоді будемо царями. - Добре,- кажуть ті,- як ходім, то й ходім. Зібрались, випросили у батька старого коня, такого, що вже й ходити не здужає, запрягли його в віз, положили хліба на віз і поїхали. їдуть та й їдуть, їдуть та й їдуть та все розпитують дорогою про золоту гору: хто не йде, хто не їде, кожного розпитують, чи не знає, часом, сам або чи не чув од людей яких прохожих, проїжджих, де то ті золоті гори і який змій їх стереже. Хто чув що-небудь од людей - розкаже їм, а хто не чув, скаже: - Не знаю, люди добрі, не бачив і не чув нічого про таку гору. Вони йому подякують і за те, що хоть обізвався добрим словом до їх, і підуть собі дальше помаленьку. їхали вони так, може, з год або й більше, заїхали в пущу. Скрізь ліс і ліс, та такий, що й сказати не можна: тільки небо помежи листям синіє та земля під ногами, а то більше нічого й не видно - хоть би хто йшов, хоть би хто їхав, щоб запитати, куди ця дорога веде,- так ні, ані душі живої, опріч їх, нема, а тут уже й сонечко закочується за ліс, уже й вечоріє. - Що тута робити? - питає старший брат. - Що ж робити,- каже семиліток,- будемо ночувати. Вже що бог дасть, те й буде. Випрягли вони коня і пустили пастись, самі розложили над шляхом огонь і сидять і розказують то про се, то про те, щоб то в лісі все-таки не так було боязко. На другий день раненько запрягли свого коня, сіли і поїхали. А ліс що дальше, то все густіший, дерево таке товсте, що і вчотирьох не обіймеш, а вони все їдуть. Утомиться коник бігти - вони за возом ідуть, хто втомиться йти - сяде на віз, та все помаленьку поганяють. Так проїхали вони днів п'ять або й десять, уже харчі жодної у їх нема, вже й коник ледве ноги волочить, а вони все ідуть та ідуть. - Куди це ми ідем,- каже старший брат,- де тут ті золоті гори взялись у цім лісі? Тут ми й еамі ще пропадем з голоду - у нас уже хліба нема. Вертаймось назад. - Ну,- каже семиліток,- уже тепер нічого вертаться, коли перш не вернулись. Уже тепер будем їхать до кінця - що буде, те й буде.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 6 851
|
|
|
