 Був собі чоловік та жінка, а у них було два сини ї дочка. От батько посилає синів орать, вони кажуть:- А хто нам обідать принесе? Батько каже: - Дівка. А дівка каже: - Я дороги не знаю. От брати кажуть: - Як зійдеш на гору, так буде три дороги; на котрій дорозі стружки будуть лежать, то ти по тій і йди. Змій бачить, що два брати їдуть і все по дорозі стружки стружать; він узяв стружки позбирав да кида по тій дорозі, що до його нори. Мати наварила обідать і дала дочці нести. Вона вийшла на гору і пішла по тій дорозі, по котрій стружки лежать; дійшла до нори, а змій узяв її да в нору і кинув. Брати ждали-ждали обіду та й випрягли воли; воли пустили пасти, а самі пішли додому та й питають матері: - Де ж ваш, мамо, обід? Мати каже: - Я ж давно вам з дівкою послала. От вони до самого вечора її ждали; уранці встали- її нема! Брати кажуть: - Мабуть, її той проклятущий змій узяв! Вони одяглись та й пішли сестри шукать. Ідуть та ідуть - коли чередник череду пасе. Вони поздоровались; чередник питає: - Куди ви ідете? Воші кажуть: - До змія - сестри одіймати. - Як хочете ви од змія одняти сестру, то з'їжте у мене самого більшого вола. Вони не захотіли та й пішли. Ідуть та ідуть - коли пастух пасе овечки. Вони із ним поздоровались. Він їх питає: - Куди ви ідете? - До змія - сестри одіймать. - Коли хочете її однять, то з'їжте у мене самого більшого барана. Вони не захотіли та й пішли. Ідуть та ідуть - коли свинар пасе свині. Воші поздоровались. Він їх питає: - Куди ви ідете? - До змія - сестри одіймать. - Коли хочете її однять, то з'їжте у мене самого більшого кабана. Вони не захотіли та й пішли. Ідуть та ідуть - аж змій стоїть коло свого дому. Змій каже: - Здрастуйте! Чого вас сюди занесло? - До тебе за сестрою. - Коли хочете свою сестру узять, так з'їжте дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів. Вони по малесенькому шматочку з'їли та й більше не захотіли. Він їх взяв та під камінь і підвернув. Мати плакала, що нема ні синів, ні дочки; узяла відра та й пішла по воду до колодязя; набрала води та й іде - коли горошина котиться по дорозі та й ускочила у відро, а вона і не бачила. Прийшла додому, виливає воду - коли дивиться: горошина у відрі; вона взяла та й з'їла, і од тієї горошини уродився син. Дали йому ім'я Покотигорошко; він росте не по годинах, а по хвилинах. Посідали вечеряти, Покотигорошко й питає: - Чи у вас, мамо, були іще діти? - Було у мене двоє синів і одна дочка. - А де ж вони? - Змій украв дочку, так сини пішли її шукать; та нема ні синів, ні дочки. Він повечеряв, обувся й одягнувся. - Піду ж і я тепер за ними. Просить коваля: - Зроби мені велику булаву. Коваль зробив йому булаву; Покотигорошко узяв булаву, заплатив та й пішов.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 3 493
|
|
|
