 - Що ти, дурний, тягаєшся з такою каменюкою? Ще підорвешся! А йому й байдуже: качає та й качає той камінь. От до того царя, у якім царстві той чабанець був, та став підступати під город змій; таке, пудів по тридцять каміння ворочає, кида та дворець собі строє і каже, щоб той цар за його свою дочку оддав. Цар перелякавсь, давай засилати скрізь по царству, по судах, по волостях, чи не найдеться де такий богатир, щоб того змія знищив. Шукали-шукали - не знаходиться. А той чабанець прочув та й похваливсь: - Я б отого змія,- каже,- батогом забив. Він же, може, сказав на глум, а люди взяли на ум, доставили цареві у вуха; той і требує його. От приступивсь він до царя, цар подививсь на його, що він такий малий, та й каже: - Що ти кажеш! Ти ще молодий! А він, звісно, хлоп'я: - Нічого,- каже. Ну, ото дає йому цар два полки солдат (полк пісельників, а полк музикантів). Чабанець вийшов до тих солдатів та як скомандував, то неначе він уже год двадцять як у тій службі служив. Тоді цар сплеснув тільки руками та: - Боже мій!—каже. От не доходячи за стільки там гін до того змія, покида він свої полки і приказує: - Глядіть,- каже,- як із змієвого дворця з труби піде дим, то я його побив, а як полум'я, то він мене. Покинув те військо, а сам і пішов. А той змій та такий був сильний, що за гони до себе не підпуска, так духом і побива. От як зобачив його змій, зараз дмухнув,- аж ні, той і не зворухнеться. - Ну,- пита,- за чим, добрий молодцю, зайшов? Чи будем биться, чи мириться? - Не з тим добрий молодець ходе, щоб мириться, а з тим, щоб биться. Той йому каже: - Та ти піди ще три годи погуляй, та тоді і приходь. - Ні,- каже,- я вже своє відгуляв. - А чим ти,- пита,- мене будеш бити? - А оцим батогом. А у його батіг так, може, з цілого вола сплетений, і камінь той на кінці прив'язаний. - Ну,- каже змій,- бий мене! - Ні, бий ти мене попереду. От у змія меч у три сажні залізний чи стальний, як ударе ж він того чабанця, так той меч на цурки і розскочивсь. - Держись же,- каже,- тепер я тебе ударю. Як шмагоне його тим камінцем,- змій так і розпластавсь, а дим пішов у трубу. Тут його військо таке раде, музиканти грають, пісельники співають, цар його стріча, бере зараз під руки, веде у дворець. От оддав цар за його дочку, поставив їм дворець на одділі, живуть вони собі. А другі царі та й почали розбалакувати, що як-таки свою рідну дочку та оддати за чабана. Цареві вже і самому жалько. І засила він скрізь бумаги, чи не найдеться де такий богатир, щоб його міг стребити. Скоро і найшлось двоє. От зібрали їх, і пішли вони до того чабанця, а він сидить за столом, книжку чита і зачув уже, що це до його биться йдуть. Прийшли вони, він і пита: - З чим, добрі молодці, прийшли, чи будем биться, чи мириться? - Авжеж,- кажуть,—^ що биться. - Стривайте ж,- каже,- я богу помолюсь. Помоливсь та й сів знову за стіл і голову руками підпер. - Ну,- каже,- тепер бийте! От один як ударе через ліве плече, так меч і розскочивсь. А другий як ударе навхрест через праве - тільки сорочку перерубав. Тоді він устав, узяв їх обох, як здавив докупи, так маслаки з їх і посипались. Набрав він тоді тих маслаків у кулаки, та так йому досадно на царя стало. Пішов він до його і не велича, а прямо каже: - А що, бачив це? Оце ж і тобі буде! Тоді і годі цар його чіпати.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 2 040
|
|
|
