 От іде він до попа та й каже: — Хочу я свого пса рябого поховати, як християнина старого. Піп каже: — Що ти, Гаврило, здурів, — пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити? Але Гаврило нічого — ходить по хаті, промовляє до попа словами: — Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес — буде похованим мій пес. Ці слова промовляє і черес грошей висипає. Як ті гроші піп забачає, аж слинку лигає, на попа хвороба нападає. Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає: — Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати. Іде Гаврило додомоньку, робить домовиноньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий, і піп радий. Але пройшло трохи часу, сусіди бачать, що то не людина похована, бо всі в багача живі, а тільки пса нема; то-то вже видно, що пса поховали. Взяли та й написали жалобу до архирея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого. Архирей тоді: — Як так? Я йому!.. — та й написав у село, що приїде. Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться: — Що ти наробив, ти моїх дітей посиротив! А Гаврило йому: — Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна. Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архирея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє: — Владиче, владиче, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого. Архирей як розсердиться, як затупає ногами: — Як ти смієш мене так просити, щоб з цапа попа зробити?! Але Гаврило не плошає, черес грошей виймає, на стіл висипає. Він гроші висипає, а архирея вже хвороба розбирає. Бере він гроші, ховає, а цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже: — Стрижіть його зрідка та й не пускайте до дідька. Гаврило рад, і архирей рад. Приходить час архирею в село їхати. Приїжджає він у село, йде до церкви і став там під стіною. А піп у церкві править. Архирей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає та й править і співає: Ви курите люльку, Я нюхаю табаку. Ви висвятили цапа на попа, А я поховав собаку. Ви не винні, Я не ви-и-и-не-е-е-ен! А дяк йому в тон з клиросу: Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй, А-а-мінь! А люди нічого не знають і хрестяться. Архирей тоді злякався та й сказав людям: — Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса рябого, а християнина старого. Та з тим з села і поїхав.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 902
|
|
|
