 — Ось тобі, грайся, учись миші ловити, — та й пішла. Кошеня торкнуло лапкою мишку раз, удруге. Лежить мишка і не поворухнеться. Схопило легенько зубами, а мишенятко: — Ой, ой! Мені ж боляче! Кошеня розціпило зуби, а лапою мишку тримає. — Відпусти мене, — просить мишенятко. — Не можу, — каже кошеня, — мене мама буде сварити. — Моя теж сваритиме, якщо я не прийду. — То твоя мама, а то — моя! Вона буває дуже зла, як розгнівається, — каже кошеня. — А що ти зі мною зробиш? — Повчусь, як миші ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити. — Хіба так вчаться? — пропищала мишка. — А як? — дивується кошеня. — А так: я буду тікати, а ти наздоганяй — як у квача грають. — Це цікаво, — погоджується кошеня. — І дуже весело, — пропищала мишка. — Я як до трьох долічу, ти зразу ж мене відпускай. І тільки кошеня відняло лапу, мишка шусть — і нема. Як вітром здуло. Лаяла мама-киця кошенятко. Вуха нам’яла, щоб пам’ятало кошеня науку.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 519
|
|
|
