 Журавель каже: — Прийми мене, лисичко, на зимівлю, то я тебе навчу літати. — Добре, — каже лисичка. Прийняла його лисичка; от і живуть вони у лисиччиній норі. Аж дізналися стрільці, що в норі живуть журавель з лисичкою; стали вони розкопувати ту нору. Лисичка й каже до журавля: — Скільки в тебе думок? — Десять, — журавель каже. — А в тебе скільки? — Одна. А далі знов каже лисичка до журавля: — Скільки в тебе думок? — Дев’ять. А в тебе скільки? — Одна. Тоді знов лисичка каже: — Скільки в тебе думок? — Вісім. А в тебе скільки? — Одна. Та так усе лисичка питає журавля, а той усе по одній зменшує. А далі лисичка каже, як уже стрільці ближче почали копати: — Скільки в тебе думок? — Одна, — відказує журавель, — а в тебе? — Одна. — Яка ж у тебе думка? А журавель каже: — Така: я ляжу поперед у норі і притаюсь — буду наче неживий; вони мене й візьмуть у руки, почнуть роздивлятись, то ти втікай; вони кинуться до тебе, тоді й я полечу. Докопалися стрільці до журавля, взяли його в руки та й кажуть: — От тобі й маєш! Лисиця задавила журавля... Киньмо його, то вже наш; докопаймося ще до лисиці. Тільки вони це кажуть, а лисичка з нори — фіть! і пішла в ліс. А журавель — пррх! і полетів. Ото й почали вони скликатися докупи, журавель з лисичкою. Лисиця каже: — Куме! А журавель: — Кумо! Лисиця каже: — Куме! А журавель: — Кумо! Лисичка й каже: — Гов! Поскликались вони докупи. Лисичка каже: — Навчи ж мене літати за те, що я тебе перезимувала. — Добре, — каже журавель, — сідай на мене! Лисичка сіла на журавля, журавель підлетів угору, так як з хату, пустив лисичку на землю та й каже: — А що, добре літати? — Добре! Журавель злетів до неї та й каже: — Сідай на мене знов. Вилетів журавель вище хати, пустив її й питається: — А що, добре літати? — Добре! — Сідай же ще на мене! Лисичка сіла, а журавель вилетів з нею високо-високо, так, що й оком не бачити, знов пустив лисичку та й питається: — А добре літати? Дивиться — аж тільки кісточки лисиччині лежать.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 320
|
|
|
