 Були у роду в Бельди близнята: Удога й Чубак. Відомо, що коли близнята народжуються, це дуже добре. Тому роду велике щастя близнята приносять. От живуть собі Удога й Чубак. Діти як діти, на зріст не великі, а розумом старих обігнали. П'ять зим тільки й минуло, а Удога з Чубаком уже на полювання пішли. І все їм удавалось. І лісові, і водяні люди близнят любили, у всьому братам допомагали, у всякому ділі вдачу посилали. Трапився якось недобрий рік: звіра мало б'ють, риба погано йде. Завели старі мову, що місце міняти треба, що на цьому місці чорти звіра й рибу розігнали. Послухав Удога старих, каже: - Чим місця погані? Тятиву свого маленького лука напнув, довкола роззирнувся, в тайгу стрілу свою послав. Полетіла стріла. Чи довго літала - не знаю, сама повернулася й Удозі в сагайдак лягла, на своє місце. А за стрілою прилетіли птахи: качки, гуси, перепілки - і до ніг Удоги лягли. Подивилися старі - всі птахи у ліве око поранені. Переглянулись: «Коли так щоразу буде, не залишиться селище без м'яса!» Тут Чубак старим каже: - Чим погане місце? Кинув однією рукою сіті у воду. Потонули сіті. «Ну, - думають старі, - водяний чорт сіті забрав!» Почекали трохи. Раптом завирувала вода, вкрилась бульбашками. Опустив тоді Чубак руку у воду, сіті вхопив і витяг. Скільки було вузликів у сітях, стільки риби Чубак витяг. Подивилися старі один на одного: «Е-е, коли щоразу так буде, не залишиться селище без риби!» Запитує тут Чубак жінок: - Торік на якому боці у кети ікри було більше? - На лівому, - відповідають Чубакові. - Так, виходить, цього року риба під лівим берегом іде,- каже Чубак. - Помічати треба. Ви на правому березі ловили, от і здалося вам, що риби немає, що пішла риба. Тоді й Удога каже: - Птахи й звірі за рибою ходять. Треба було промишляти на другому березі. Почали старі у всьому порад у близнят питати. І все йшло добре. Тільки незабаром знову лихо нависло! Приїхав з чужого берега маньчжу-нойон - начальник. З солдатами, з гарматами наїхав. Вимагає з Бельди данину - з кожної людини по соболю, по видрі та по лисиці! Зажурилися Бельди. Споконвіку нікому данини не платили, а тут маєш... Та нічого не вдієш, у косатого маньчжу - сила. Самих солдатів удвічі більше, ніж усіх Бельди. Пішли старі до близнят. Поради просять. Перезирнулися Удога з Чубаком. Каже Удога: - Данини не платіть, не маньчжурські ми люди - ми амурської землі-води люди! Ось підемо ми з братом до того нойона... Жінки в селищі плач здійняли. - Як можна! - кричать вони.-Той маньчжу-нойон - погана людина! Уб'є наших близнят - щастя наше вб'є! Хоч як кричали жінки, пішли Удога з Чубаком до того нойона. Сидить нойон у великому сампа-ні - човні розмальованому. На широкому помості сидить. Над нойоном намет шовковий погойдується. Довкола сторожа стоїть. Біля колоди кат кривого меча гострить. Нойон праву руку на подушку поклав. Нігті на руках у нього довгі-предовгі, до підлоги дістають, загнулись, перекрутились, кожен у срібний футляр уставлений. Чистять нігті нойону п'ятеро дів-чат-невільниць. Товстий писар з великою книгою біля ніг нойона сидить. Побачив нойон близнят, питає: - Чого тут нанайським дітям треба? Глянув писар, до землі перед нойоном схилився:  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 4 514
|
|
|
