 Вовк хвалиться: - Я найпрудкіший! Як побіжу - тільки чагарник в очах миготить та вітер у вухах свистить! Ведмідь каже: - Ні, проте, я найпрудкіший! Як побіжу - дерева тріщать, гілки у різні боки розлітаються! Лисиця вислухала їх і каже: - Напевно, я швидше від усіх бігаю. Як побіжу - тільки лапи мелькають. Навіть лап своїх не бачу. Подивився на них заєць. - Чого ви сперечаєтесь! -гукнув. - Найпрудкіший від усіх я! Як побіжу - нічого не бачу, нічого не чую! От як швидко! Довго сперечались вони. Нарешті вирішили бігти наввипередки. Вишикувалися в один ряд і побігли до найдальшої сопки. Добіг до тієї сопки заєць, повернув - назад помчав. Повернувся швидко, сів і товаришів своїх чекає. Вовк тільки надвечір повернувся. Лисиця вночі прибігла. Ведмідь аж уранці приплівся. Ось зібралися вони разом, вирішили: «Заєць найпрудкіший з-поміж нас». І пішли додому. Став заєць від радості перекидатись. Перекидається і співає: - Ось який я прудкий! Ось який я швидконогий! Побачила його миша, позаздрила. Підійшла до зайця, привіталася. Каже: - А все ж неправильно тебе найпрудкішим назвали! - Як - неправильно?! - образився заєць. - Ми наввипередки бігали, я раніше від усіх повернувся. Я всіх переміг! . - Даремно ви мене не почекали. - Ну, давай вдаримо об заклад, - каже заєць. - Давай побіжимо! - А ти як бігаєш? - запитує миша. - Швидко бігаю, - говорить заєць. - Як побіжу - нічого не бачу, нічого не чую! Ось як швидко! Ось побігли вони наввипередки. Миша відбігла трохи, присіла під купиною, сховалася. Зникла з очей відразу. А заєць летить - нічого не ба- чить, нічого не чує. Поспішає. До сопки добіг, назад повернув. Біжить щодуху... Підбігає заєць до місця, а миша на горбочку сидить, лапками обмахується. - Дуже жарко, - каже, - у такий день наввипередки бігати. Здивувався заєць: невже миша його обігнала? - Побіжімо ще раз,- каже він миші. От знову побігли вони. Миша -під купину, заєць - до сопки. Тричі бігали вони. Заєць - до сопки і назад, а миша - до першої-ліпшої купини. Прибігає заєць - зморився, рота роззявив, очі витріщив, ледве хекає. А миша знову на горбочку сидить. Глузує з сірого, сміється, лапками на нього показує. - Оце-то переможець! - кричить. - Миші обігнати не може! Довго сміялася миша з зайця. Потім каже: - Піду звірам розповім, як я тебе перегнала. Гуртом посміємося... Соромно стало зайцеві. Прищулив він вуха й сховався в траву. Побігла миша геть. А заєць з того часу завжди вуха прищулює до спини, як тільки почує шум чи шарудіння: думає, що звірі йдуть сміятися з нього.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 1 923
|
|
|
