 Пробував батько привчити сина до полювання. Збирався з собою в тайгу взяти. Вбрали Чунгу в мисливський одяг. Унти взули лосячі, з шовковим шитвом. Наколінники натягли розшиті. Штани з найкращої ров-дуги. Халат білий, оленячою шерстю шитий. Підперезали Чунгу ременем з качиних голів. На голову наділи пов'язку, гаптовану шовком, і шапочку з кабарги з хвостиком білочки. У руки списа дали з насічками. Збоку лука з стрілами повісили, на пояс - два ножі: одного кривого, другого рівного. Гарним хлопцем став Чунгу. Сподобалося йому вбрання. Стоїть Чунгу, по халату себе рукою гладить. Регоче від радості. Каже йому батько: - Досить, Чунгу. Ходімо. Закрутив Чунгу головою: не хочеться йому йти, радість свою псувати. Знову каже йому батько: - Краса - не у вбранні чоловіка, а на кінці його списа! Ходімо, сину! А Чунгу не слухає. Милується сам собою. Танцювати пустився. Тупцює на місці, крутиться, сам себе по штанах та по халату поплескує. Стріли впустив, спис на всі боки хилиться: так і дивись, щоб кого не скалічив. Розсердився тут батько. Вдарив сина по голові. Загула голова у Чунгу, як мідний казан. Перелякався батько. - Ой-йо-йо! - каже. - У сина мого голова, вочевидь, порожня... Біда та й годі! Що робитиму?.. Не взяв він сина з собою на полювання. З порожньою головою звіра не вполюєш! Сів Чунгу на бережку. Заняття собі знайшов: у воду дивиться, своїм вбранням милується та по голові постукує. Шуму на ціле селище наробив. Збіглися нанайці звідусіль - думали, хтось не до ладу гру на музичних колодах затіяв. Дивляться - аж то Чунгу по своїй порожній голові гамселить. Посміялися та й розійшлись. Так велося й далі. Батько Чунгу то на полювання в тайгу йде, то рибу на Амурі ловить. Мати рибу солить, шкурки вичинює, їжу готує, сина та чоловіка годує. А Чунгу ні до чого не здатний. Усе на березі сидить, голову чухає. Я не знаю, скільки часу так спливло. Почали старі на силі підупадати. Мати від роботи стомлюється. Важко їй самій усе робити... Каже вона старому: - Я не можу більше сама поратися. Покурили, покурили батько з матір'ю, подумали. Каже батько: - Треба Чунгу оженити. Буде тобі помічниця. - Як можна Чунгу оженити?-питає мати.- У нього ж голова порожня. Хто за нього свою дочку віддасть? - Добрий викуп буде - віддадуть, - відказує батько. Почали старі торі - викуп -збирати. Мідний казан великий узяли, шаблю заморську, три халати шовкових та три хутряних, дзеркало мідне, дванадцять пар сережок, сгшса з срібною насічкою, три сувої шовкової тканини, кольчугу з далеких островів - із бамбуку, з мідними застібками, тятиву в ріст мисливця та лук бойовий з костяною оздобою. Багатші викуп зібрали!.. Тільки в цьому селищі за Чунгу ніхто не хоче заміж іти. А в сусідньому селищі жила одна бабуся з дочкою. Дуже бідна була бабуся. Дочку її називали Анга. Ніякого посагу не було в Анги, крім запряжки собак. Так бідно жили бабуся з дочкою, що в оселі у них не було навіть ковдр.  |
|
Вернуться назад | Просмотров: 2 900
|
|
|
