 Любий друже! Чи задумувався ти над тим, чому живуть і не вмирають народні казки? А безсмертні вони тому, що в них живе і не вмирає сам народ, його мудрість, віра і незгасаюче працелюбство, його джерельна совість та іскрометний жарт. Бо вони упродовж віків були і залишаються чарівними проповідниками доброти й милосердя, яких сьогодні так болісно не вистачає у людських взаєминах. Створювані за сивої давнини, казки, як і уся усна народна творчість, переказувалися із вуст у вуста, від одного оповідача до другого, передаючи аромат свого часу, змальовуючи фольклорний портрет тої місцевості, де розповідалися. Перегортаючи сторінки улюблених казок, ти зрозумієш, що казки - то наші великі вчителі, що спочатку виховують, а вже потім розважають. У казках народ завжди цінує Людину! Не за її соціальним становищем, а за тим, яка вона: добра чи зла, правдива чи підступна, що несе своїм існуванням іншим людям. Знаходячи в навколишньому «живому» світові чимало схожого до своєї людської поведінки, звичок, наші предки у своїй уяві зображували його подібним до себе - вівці, коти, кози, собаки, кури, зайці, лисиці, вовки, ведмеді тощо в казках говорять, співають, сватаються, одружуються, ходять один до одного в гості, бенкетують, колядують, судяться і т. п. Тобто картини людського життя передаються алегоріями - через образи тварин. Для української народної казки притаманне зобра ження краси героя не детальним описуванням зовнішності (це може бути зроблено кількома штрихами: позолочена голова, дорогі - мідні, золоті, срібні -шати, відповідно, такий же кінь; викреслено кількома словами: «такий гарний, що й ну І», «такий, що на світі другого такого немає»), а відтворенням чуйності, неодмінно скромності і добрих справ. Не випадково герої довго приховують у казках свою справжню подобу, постають спочатку навіть у потворному вигляді («Царівна-жаба», «Про ужа-царевича та його вірну жону» тощо). Цей традиційний засіб протиставлення використовується з метою захоплення, зміни настроїв читача (слухача). Чоловіча доблесть виявляється у казках тільки благородством вчинків - у визволенні рідної землі від 8міїв або чужоземних напасників, у врятуванні красуні від наглої смерті або завоюванні її серця лицарськими достоїнствами. Богатир-завойовник, носій зла, нечестивець, грабіжник в українських казках неминуче осуджується і гине або, зганьблений і вщепт переможений, проганяється геть. Вірність жінки коханому, материнському обов'язку, готовність до самопожертви заради дітей, чоловіка, брата, батька є тим золотим ідеалом моралі, який зустрічаємо у фольклорі всіх народів. Система образів української народної казки, її динаміка, діалогізована мова надають оповідачеві широких можливостей для звукової імпровізації - кожного персонажа «грати», наближають її (як ні один інший жанр прозового фольклору) до театру одного актора. Спробуй і ти, дорогий друже, прочитати будь-яку казочку вголос (особливо добре так читаються казки про тварин) - і відчуєш, що ця гра побудована на мистецьких законах художньої умовності - гротеску. Гротеск у казці - своєрідне художнє вираження людської фантазії. Здавалося б, чи може маленька миша допомогти всьому сімейству вирвати ріпку? А за цим смішним зворушливим сюжетом, що об'єднує ціле гроно персонажів, постає народна мудрість' «Що не комар, то й сила». Справді, у каяках про тварин, чарівних і соціально-побутових - у таких різних за формою, способом зображення оповідях ми бачимо побут українського на-/ роду.  |
Страница 1 из 4 | Следующая страница |
|
