- Як же,- каже,- мені не зітхать, коли твій батько знову мені загадку загадав, та ще таку, що хто його зна, як її зробить!

- Та я вже сю загадку давно вже знала, я до тебе голубкою прилітала! Не журись, та лягай спать, та спи, а я вже усе зроблю!

І як ліг той спать, вечір зайшов, вийшли зорі, вийшла надвір і як свисне! Чортів стільки налетіло, що і щоту нема.

- Глядіть же,- каже,- щоб ви мені зробили, що я скажу. Ото ліс - щоб же ви мені вирубали його, викорчували, зорали, пшениці насіяли, намолотили і булку до світа принесли!

- Добре! - кажуть.

- Глядіть же мені!

І пішла у хату.

А ті як ухопляться: той руба, той деревню вивозить, той корчує, той оре... І поки півні заспівали, усе зробили і булку принесли.

- Іване, серце моє кохане, вставай,- каже,- та булку неси!

- Та чи вже ж вона єсть? - пита той.

- Авжеж єсть! Он, подивись, де був ліс...

Встав той, подививсь - скільки гляне: пшениця. « Оце!» - дума.

І пішов до батька з булкою.

- А що,- каже,- а чом ти так довго не приходив?

- Як же,- каже,- скоро було і прийти? Ви і самі знаєте, що такого діла скоро не вхопиш.

- Та за се, що правда, то правда... Ну, а зробив же, єсть булка?

- Авжеж зробив! От і вона.

«Ну,- дума чорт,- і се ж неабиякий!» І велів йому спать день, і ніч, і знову день.

- Бо ти,- каже,- певно, натомився - се велике діло!

А велить прийти на другий день вечором.

- Добре,- каже Іван,- прийду.

«Певно - дума,- таке вже загада, що і зробить не можна!»

- Іване, серце моє кохане,- зустріча жін-Ка,- чого ти такий сумний?

- Як же,- каже,- мені не бути сумним, коли отак і так, батько, певно, вже таке загада, що і зробить не можна.

- Не сумуй,- каже,- я се вже давно знала, до тебе голубкою прилітала. От прийде ніч, то порад имось.

- Тільки,- каже Іванові,- тричі плюньмо в оцій хаті, то слина їм одговорить.

(Тобто як батько спита: «Чом ти, Іване, до мене не йдеш?», то слина скаже: «Зараз!» Той буде ждать, а потім - знову. Поки-то довідаються!)

Так вони порадились і втекли.

А батько ждав, ждав на другий день увечері - не йде.

- А чом ти, Іване,- гука,- не йдеш до мене?

А слина йому:

- Зараз!—каже.

Той попождав, може, до півночі, знову гука.

- Зараз! - знову йому слина. І так довго його поповодила, аж розсердився.

- Підіть,- гука на других дочок,- та вбийте його сякого-такого і принесіть, то я його з'їм!

- І вже,- кажуть ті, збігавши,- нема і його, нема і її!

«Ну,- дума чорт, аж здивувався,- я,- каже,- хитрий, а се ще хитріший од чорта!»

- Підіть же,- каже,- доженіть їх, то я обох з'їм!

От ті дочки і побігли. Ті за сутки бог зна де стали, а вони таки почали доганять.

От ті оглянуться - коли женуться.