Ведмежим салом пахне. А де сало, не збагнуть собаки і давай шарпати ніканських людей! Половину на смерть загризли, все по снігу розкидали; тих звірів, що в упряжці були, покусали. Уся валка розладналася.

Кинулись ніканці тікати, а собаки на них висять, уп'ялися... Сяк-так чоловік-утроба аж на тому березі від собак одбився.

Прибігли до маньчжурського амбаня.

Питає той, скільки данини з ульчів узяли. Сам про себе рахує, що ніканському царю послати, що собі залишити.

Відповідає йому чоловік-утроба, з халата й тіла собачі зуби витягаючи:

- Собачі зуби ось узяли!

Розсердився амбань. Велить військо на Сулакі послати. Всіх наказує знищити...

Ціла хмара ніканців на ульчі пішла.

На лихо, Мамбу в селищі не було.

Пішов він до тайгових людей та й затримався. Додому тільки влітку прийшов.

Бачить - усіх Сулакі перебито, всі оселі спалено. Жодної живої душі у всьому світі. Тільки ворони каркають та в небі над селом шуліки кружляють. Бачить Мамбу -хоробро билися Сулакі, багато ніканських воїнів побили, та пізно за зброю взялись - і самі всі полягли.

Заплакав Мамбу-сирота.

Нічого не вдієш... Треба кістки родичів піднімати - так закон велить; за вбитих мститися треба! За

кожного вбитого - ворога вбити треба. А одному не впоратися з цим...

Пішов Мамбу до Пунаді допомоги просити. До села дійшов, а там уже й попіл холодний: всі оселі ніканці спалили, всіх Пунаді в полон взяли.

Пішов Мамбу до Губату допомоги просити, за два роди мститись.

До села підійшов. А там порожні оселі стоять. Усі речі вітер пилюгою позамітав. По селу тільки пацюки бігають.

Пішли Губату з рідного села, ніканців злякалися.

Куди пішли, хто знає? Слідів не залишили.

Заплакав Мамбу-сирота. Як ворогам відплатити?

Пішов Мамбу до річкових людей допомоги просити.

Зібралися ті люди. Вислухали Мамбу. Каже йому старий чоловік-калуга:

- Добрі люди Сулакі і Пунаді були! Ми тобі раді допомогти, але без води ми не можемо жити. Як на суші воювати будемо? По землі ходити не вміємо!..

Пішов Мамбу до тайгових людей. Зібрались ті, дізнавшися, що проста людина до них прийшла, допомоги просить. »

Розсердилися на ніканців тайгові люди, заричали. Каже старий чоловік-ведмідь сироті-Мамбу, що раді б тайгові люди помститися за Сулакі, помститися за Пунаді -добрі люди були,- та тільки через річку перепливти вони не можуть...

Пішов Мамбу до лісових людей. Уклонився березі, сказав, яке лихо в нього скоїлось.