DISLAND
 
Головна сторінка Правіла Зворотній зв'язок
 
 
Українскі народні та соціально-побутові казки




 





























Новости и события


У першому і другому випусках народних казок зустрічаємо записи пнсьмешшків-збирачів, серед них: Панаса Мирного, М. Костомарова, М. Номиса, О. Ши-шацького-Ілліча, Марусі М. з Немирова. За псевдонімом «Маруся М. з Немирова» певні сучасні дослідники розпізнають ім'я Марка Вовчка, яка зі своїм чоловіком, відомим етнографом О. Маркевичем, чимало енергії віддала збиранню українського фольклору Саме народні оповідання та інші твори пробудили в ній письменницьке обдаровання та відчуття емоційного багатства, мелодійності української мовн.

Під впливом пісенного й оповідального фольклору сформувався талант відомого автора «Співомовок», записувача народних пісень і прози С. Руданського. Із щоденників Т. Шевченка відомо про те, як він любив слухати і занотовувати для себе народні пісні, розповіді, перекази, казки.

У другій половині XIX ст. з виходом «Народних південноруських казок» починається інтенсивне збирання творів цього зднру.

Чималу кількість казкових матеріалів видруковано в 60-х роках минулого століття на сторінках журналу «Основа». Сюди надсилав фольклорні записи автор першого українського соціально-побутового роману А. Свидницький.

1876 року відомий критик, дядько Лесі Українки по матері М. Драгоманов видає чималий збірник «Малоросійські перекази й оповідання», куди ввійшли казки, записані І. Рудченком, І. Манжурою, І. Ник-ловичем, М. Костомаровим та іншими. Визначний фольклорист, справжній герой на ниві народознавства письменник П. Чубинський 1878 р. опублікував II том фольклорно-етнографічних матеріалів «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». Семитомне видання «Праць...» П. Чубнн-ського було удостоєне золотої медалі Російського географічного товариства і медалі Міжнародного конгресу в Парижі. Увесь II том «Праць...» присвячений народним казкам.

В ІІ-ій половині XIX ст. особливо помітним явищем у казкознавстві стала видавнича діяльність І. Франка та його соратника М. Павлика.

І. Франк о знаний і як автор чудових літературних казок - збірник «Коли ще звірі говорили», «Фарбований лис», казка-поема «Лис Микита».

Тема витівок, хитрощів лиса у літературі XIX ст. була вже не новою. Перші опрацювання її, за свідченням І. Франка, у 940 році зроблені лотарінгським монахом під назвою «Вихід невольника»

Особливого розповсюдження сюжети про лисячі витівки в різних художніх і філософських трактуваннях набули в XI-XII століттях на нідерландському та французькому грунті. Повісті на цю тему з французької мови перероблялися німцями, італійцями, бельгійцями, сербами, росіянами, українцями. «Те саме оповідання записано навіть з уст півдиких муринів-готтентотів у полудневій Африці, де воно було занесене європейськими проповідниками разом з наукою Христової віри; віра Христова у них не прийнялася, а оповідання про лиса і вовка лишилося в їх тямці» .

Та найкраще до І. Франка ця тема була втілена у поемі Гете «Рейнеке-Лис» (1793 р.). Про лиса написав і Панас Мирний, але його твір не став таким популярним, як Франкова поема. Очевидно, І. Франко, котрий неодноразово звертався до народної казки і як до дослідницького, і як до художнього матеріалу, тонше відчував можливості її поетики, і сила його могутнього поетичного таланту проявилася тут найповніше.

У рукописних фондах Інституту літератури АН УРСР зберігаються казки в записах І. Франка та М. Павлика, ще не опубліковані. На жаль, за характером нашого збірника цілий ряд із них ми не можемо подати. Справа науковців опублікувати їх у наукових виданнях.

Друга половина - кінець XIX ст. переконують, що письменництво України не послаблює, а навпаки, ще пильніше звертається до народної творчості. Проте в огнищі революційних подій втрачаються цінні фольклорні полотна, особливо проза, яка,на відміну від пісні, вимагає особливого вміння записувати.

С подвижницькій збирацькій діяльності присвятив своє жщтя і відомий поет і прозаїк, автор славетного словник української мови, критик, педагог, етнограф і фольклорист, людина щедрого букету обдаровань Б. Грінченко. Видання «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (Вил. І-III, Чернігів, 1895-1897), збірки казок, анекдотів для дорослих і для дітей, що якнайповніше враховують вікові особливості, свідчать про його подвиг на цьому терені.

У 1890, 1894 рр. український письменник І. Манжу-ра видав дві збірки «Казки, прислів'я і т. ін„ записані в Катеринославській та Харківській губерніях» та «Малоросійські казки, прислів'я та повір'я, записані І. Манжурою». Записи І. Манжури відзначаються тонким відчуттям гумору, особливо рясно серед них творів соціально-побутового змісту.

Серед фольклорних надбань минулого століття і записи казок, виконані письменницями Ганною Барвінок, Лесею Українкою, її матір'ю Оленою Пчілкою, Софією Тобілевич. Записи Ганни Барвінок, як і Лесі Українки, публікувалися в часописах для дітей «Молодій Україні» та «Дзвінку». Віднайдену Ганною Барвінок казочку «Кривенька уточка» опублікував у «Народних південноруських казках» І. Рудченко. Леся Українка по пам'яті записала «Казку про котика і півника», «Дивну сопілку» і «Казку про Івашка» так, як вона їх чула в дитинстві на Ковельщині.