Мав чоловік сипа. Виріс парубійко та такий собі леґінь, хоч картину із нього малюй, а до роботи щось, не дуже квапиться.

Якось питає в нього батько:

- Чи не пора, синку, за якесь діло братися?

А той стоїть і чухає потилицю:

- Та пе знаю, тату, за що й братися...

- Гаразд,- озвався батько,- Підемо по світу, поглянемо, як інші живуть. Може, й тобі якась там робота до

серця припаде.

Ішли вони, йшли, вже й назад повернули, коли дивляться - під лісом віл пасеться.

- Я цього вола вкраду! - каже тоді син.

- Що ж,- зітхає батько,- то кради...

Зловив син вола, взяв на налигач і привів.

- Жени його додому. А я в село загляну - знайомого провідаю...- сказав йому батько.

Повернувся пізно, але ще того дня зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами всі вікна, аби хтось не підглянув, і аж потому сів до столу.

- Стривай,- каже батько.- Спершу собі поміряємо шиї. Побачимо, хто ліпше з нас погладшає.

Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько - той їсть повагом, наче у гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, а він усе мерщій ховає до комори. І вночі не спав: весь час йому здавалося, що хазяїн вола об'явився.

Через місяць того вола з'їли. Повеселішав парубок.

- Ану, сину,- каже тоді батько,- поміряємо шиї.

Поміряли. У батька шия на два пальці більша, а в сина - тонша стала.

- Це тому, чоловічку, що ти крадене їв! - сміється з нього батько.

- А ви хіба купували, тату? - дивується син.

- Еге, я їв своє, тому і погладшав,- примружив старий очі.- Пам'ятаєш, я в село заходив? Це тоді хазяїну я за вола односив гроші.

Син аж вирячився з дива.

- Ну, сину,- каже батько,- то, може, знову підеш вола красти?

- Ні, хай йому всячина! - сказав син.- Більше не буду красти. Радше піду волами землю орати та хліб сіяти.