DISLAND
 
Головна сторінка Правіла Зворотній зв'язок
 
 
Українскі народні та соціально-побутові казки




 





























Новости и события

Видимо й Невидимо
Видимо й Невидимо
Був собі пан та лакей. То як були ще вони малими, так укупі грались і все у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та приказувати, щоб він зробив те й те, та все таке, щоб його можна було знищити.

Усе те лакей поробить, живим і вернеться.

От раз загадує йому:

- Принеси мені,- каже,- Видимо й Невидимо.

Той іде - плаче та й прийшов десь у ліс, та

такий страшенний, що господи! Дивиться - стоїть хатка, він і пішов у ту хату та й заховався під припічок. Коли це був обід, приходить дід та й гукає:

- Видимо й Невидимо, подай стіл!

Тут відразу де не взявся стіл, а на ньому усякі напитки і наїдки. От дід напився, наївся та:

- Видимо й Невидимо, прибери!

Зараз де все оте і поділось.

А той лакей з-під припічка усе те бачить. От як дід пішов, лакей виліз.

- Ану,- каже,- і я зажадаю того собі. Видимо й Невидимо, подай стіл!

Зараз де що і взялось.

Він напився, наївся, тоді й питає:

- А що, Видимо й Невидимо, може, тобі у цього хазяїна набридло?

- Та набридло,- каже.

- Так ходім зо мною.

- Ходім.

Ото і пішли. Він що версту відійде - гукає:

- Видимо й Невидимо, чи ти тут?

- Тут, тут, хазяїне, не бійсь, я не останусь.

Коли це ідуть, бачить він, що покої будуються,

людей нікого не видно, а один тільки топір: сам і теше, сам і рубає, а що треба підняти, топір устромиться - сам і нагору витягне. Видимо й Невидимо йому і каже:

- Поміняй мене на топір-саморуб, а я у тебе знов буду, як тільки гукнеш.

От то тільки сказано, а тут і дідок іде, він і каже:

- Проміняй мені, діду, цей топір на Видимо й Невидимо.

- Яке ж воно?

Він тоді зараз:

- Видимо й Невидимо, подай стіл!

Де що і вродилось. Дідок напився, наївся.

- Це, -каже, - добра штука! Чому не проміняти?

Та й віддав йому той топір. От він вийшов за кряж та:

- Видимо й Невидимо!

- Тут, тут, хазяїне, коло тебе,- озивається. От випало йому знов іти лісом. Іде він і бачить,

що скаче кругом лісу ломачка, а в лісі ходить

дідок.

- Що це,- питає,- діду, у тебе таке?

- Та це ломачка-самобійка, ось дивись. - і Ану,- каже,- дубинко-самобійко, ходи! Та ломачка як почала скакати! Що не скочить,

то дуба ізвалить, то ізвалить. Він тоді до свого:

- Видимо й Невидимо, подай стіл!

Зараз де що і взялось. Дід напився, наївся та й пристав до нього:

- Проміняй мені його на ломачку-самобійку та й проміняй.

А Видимо й Невидимо і каже йому:

- Та й проміняй, бо я знов у тебе, як гукнеш, буду.

Він проміняв, узяв ту ломачку-самобійку, вийшов з лісу та:

- Видимо й Невидимо!

- Тут, тут, хазяїне, коло тебе.

Ось приходять вони у місто. Зайшов він у трактир, зараз як закомандує:

- Видимо й Невидимо, подай стіл! Відразу де що і взялось. Він напився, наївся та ще коло себе чоловік десять нагодував та тоді:

- Видимо й Невидимо, прибери! Де що і поділось.

А у тому трактирі гуляв вояк, побачив та й каже:

- Це ще не штука, а от штука! Ану, прути, нуте!
Видимо й Невидимо


Страница 1 из 2 | Следующая страница
 
Вернуться назад | Просмотров: 4205