DISLAND
 
Головна сторінка Правіла Зворотній зв'язок
 
 
Українскі народні та соціально-побутові казки




 





























Новости и события

Про вдовиного сина Матусю, що став царем
Про вдовиного сина Матусю, що став царем
Жила собі вдова. Мала вона одного сина. Ніяк він її не кликав, лише: «Матусю!» Навіть, як говорив позаочі, то так і казав: «Моя матуся». Через це і його прозвали Матусею.

Бідна мати — бідний і син. А бідного ніхто за людину не мав. Через це з хлопчини всі насміхалися, не мав, бідака, ні куди вийти, ні до кого прийти. Скоро ліг — рано встав, отак роки бігли.

Уже він немалий. Одного разу каже матері:

— Знаєш що, матусю, піду я у світи. Десь, може, люди будуть мати мене за людину...

Кожній матері жаль за сином, коли покидає рідну хату, але що робити?

— Йди, — каже мати.

Він зібрався і пішов шукати служби. Йшов не день і не два. Зайшов у темні ліси, що вже не знає, як із них вийти. Не встиг роздивитися як слід, а хмари вкрили небо, почорніло в лісі — мав бути такий дощ, що ну...

Стає він під височезного дуба. А то не дощ, а почало градом бити. Щось там, на дубі, так тяжко пищить, що він не годен витримати: лізе живенько на дуба. Там таке величезне гніздо, що міг би сховатися під нього, а в гнізді великі пташенята, але ще навіть у пір’я не вбралися.

Скидає, він з себе кожух, накриває пташенят, а сам над гніздом нахилився. Стояв, поки град не перестав іти. Так його змолотило, що ледве живий. Він — кожух на себе, зліз із дерева, але куди йти — не знає. Сів під того дуба та й сидить.

Раптом прилітає величезний птах. Так плаче, як людина:

— Йой, певне, мої діти погинули від граду! І чого я так далеко літав? — сів на дуба і дуже зрадів. — Я вже сорок літ живу, але людини ще тут не було. Діти мої, лише людина могла від такого страшного граду захистити. Якби рятівник озвався, то велику нагороду від мене дістав би.

А він озивається з-під дуба:

— Я тут!

Птах злетів нижче:

— Ти моїх дітей врятував?

— Я.

— Що хочеш за це дістати?

— А що я хочу? Хочу таку силу мати, щоб дужчим за мене ніхто не був.

Птах каже:

— Копай на тому місці, де стоїш.

Копає він, копає і викопує збанок.

— Що у тім збанку є? — питає птах.

— Вино.

— Два рази, — каже, — хильни і два рази ковтни.

Він два раза хильнув, а два рази ковтнув.

— Як чуєшся?

— Таку силу чую, що якби мав за що землю вхопити, то перевернув би.

— Забагато в тебе сили, бо землю не треба перевертати. Копай під самим дубом.

Копає він у другому місці й здобуває збанок з вином.

— Що там є?

— Вино.

— Раз хильни і раз ковтни.

Надпив.

— Як чуєшся?

— Чуюся слабшим, але ще цього дуба вирвати з корінням — для мене ніщо.

— Досить для тебе такої сили. Йди, але нікому не кажи, що ти такий сильний.

Іде Матуся. Прийшов аж до царя. А цей цар ще не жонатий. Приняв цар Матусю і питає:

— Що хочеш?

— Служити, царю, хочу.

— Добре. Мені якраз треба робітника, щоб вивозив з міста сміття. Підеш?

— Най буде, царю.

Але сусідній султан мав таку доньку, що вона, як надрукує в газетах свою фотографію, хто б не подивився на неї, то в ту ж мить хоче її сватати. Приїжджають сватачі, а вона їм таку роботу завдає, що ніхто з них не може виконати, і дівчина щоразу наказує відрубати женихові дурну голову, бо хоче мати мудрого чоловіка. Називалася вона Катерина.

Приходить до царя газета з фотографією Катерини. Цар як глянув на ту фотографію, як прочитав, що під нею написано, та й каже:

— Я мушу їхати, хоч би мене смерть чекала.

Зібрав усіх своїх міністрів, генералів, офіцерів:

— Стільки і стільки мені треба супутників до чужої держави. Хто зі мною поїде?

Але добровольців, що хотіли б йти на смерть, нема. Тоді цар виходить перед військом й питає, хто з вояків хотів би з ним поїхати. Нема таких. Тоді став цар перед найбіднішими слугами.

Озивається Матуся, той, що сміття возив:

— Я поїду з тобою.

Подають голос ще десять наймитів:

— Ми теж поїдемо з вами.

Цар каже:

— Я візьму коня, лук, меч, а вам нічого не треба.

— Ой, — каже Матуся, — не ти будеш на коні їхати, не ти будеш мечем рубати, не ти будеш з лука стріляти. Одягни усіх нас у таке ж вбрання, як ти одягнений.

Приїжджають вони до султана. Султан питає:

— Ти приїхав сюди женитися?

— Так.

— Спочатку маєш виконати три роботи, які моя дочка дасть, а не виконаєш — буде твоя голова настромлена на палю.

А цар, як побачив султанову доньку, не може від неї очей відвести. Каже вона:

— Віддаюся за тебе, царю, але, якщо поїдеш на моїм коні, за одним махом моїм мечем зітнеш дуба, а як стрілиш з лука цією стрілою — за кілька верств звідси вцілиш у дах будинку мого брата, але так, щоб півдаху завалило, а півдаху стояло.
Про вдовиного сина Матусю, що став царем


Страница 1 из 2 | Следующая страница
 
Вернуться назад | Просмотров: 126