DISLAND
 
Головна сторінка Правіла Зворотній зв'язок
 
 
Українскі народні та соціально-побутові казки




 





























Новости и события

Лисичка-кума
Лисичка-кума
Схотілося лисичці ме­дом поласувати. То все вона саме м’ясце їсть, а солоденького-то й ні!

— Піти, — каже, — до бджіл похазяйнувати.

Пішла на пасіку та так любесенько перед вуликом сіла та лап­ку туди й засунула, щоб медку дістати. А бджоли того й не злюбили — як шугнуть із вулика, як кину­ться на лисичку! Ех, як вона вдере тоді з пасіки!.. Утікає, тільки носом крутить та на бджіл нарікає:

— Ой божечку мій! Який же то мед солодкий, а які ж то бджоли гіркі!

Прибігла додому. Уся морда розпухла, лежить. Ле­жала-лежала, думала-думала, а меду таки хочеться.

— Піду, — каже, — до ведмедя. Впросюся до нього жити, у нього меду багадо.

Приходить:

— Ведмедику-братику, що я тобі казатиму?

А той тільки мурчить. А лисичка:

— Ти не мурчи — бо так страшно, ведмедику-братику, а то я й злякаюся. Давай удвох жити, я тобі за господиню буду.

— Да­вай! — каже ведмідь.

Ото й почали вдвох жити. Ведмідь піде на здобут­ки, принесе м’ясива, є і йому й лисичці.

Так тій усе меду хочеться:

— Піди та й піди, старий, на пасіку, принеси меду!

Нема що робити, приніс ведмідь і меду, аж два ву­лики припер.

— Оце, — каже, — один виїмо, а другий на зиму заховаємо.

Їли, їли та за скільки там часу виїли ввесь мед. А той вулик на горище заховали. Ведмідь же терпить, а лисичці кортить. Думала, думала, як би його тим другим вуликом поласувати. Пішла б, так ведмідь за­раз спитається, куди та чого. От вона лежить та стук-стук хвостом об стіну.

Ведмідь питається:

— Що то сту­ка?

— Та то стукають, мене в куми просять.

— Ну, то й піди, а я засну.

Пішла вона, та зараз на горище, та до другого ву­лика, та й наїлася, скільки хотіла. Тоді вертається.

Ведмідь прокинувся:

— Ну, як же твого хрещеника звуть?

— Та Початочком.

— Яке чудне ім’я!..

— От, яке піп дав… Чого там чудне!

— Ну, гаразд.

Другого дня знов лежить та стук-стук хвостом об стіну.

Ведмідь питається:

— Що то стукає?

— Та то мене в куми кличуть.

— Ну, то й піди, а я засну.

Пішла вона, та знов до того вулика, та вже так, що мало в ньому зосталося. Вертається додому.

Вед­мідь прокинувся та й питає:

— Ну, як же твого хре­щеника звуть?

— Та Серединкою.

А ведмідь:

— Оце ж таки, які в твоїх хрещеників ім’я чудні.

То лисиця:

— Що ти вигадуєш, старий? Де ж таки чудне, коли й свята Середа є.

— А може, — каже вед­мідь.

Третього дня знову лежить та стук-стук хвостом об стіну.

А ведмідь:

— Що воно все стукає та й стукає?

— Та то мене в куми кличуть.

— Оце як тебе, стара, часто в куми кличуть! — каже ведмідь.

— Е, старий, бо мене люди люблять.

— Ну, то йди.

Пішла, увесь мед виїла, ще й вулик перекинула та й вилизала. Тоді прибігла, лягла та й лежить.

Вед­мідь питає:

— Ну, як же твого хрещеника звуть?

— Та як же там? Перекинь та й вилижи!

— Оце ще, такого ім’я ще й на світі не було!

— Що ти там ви­гадуєш, старе луб’я? Хіба ти піп, що знаєш?

— Ну, нехай буде й так.

От через скільки часу ведмідь і каже:

— А треба б уже й медом поласувати!

Поліз на горище, коли ж вулик порожній.

— Лисичко-сестричко, це ти виїла!

— Ні, не я.

— Ні, ти.

— А щоб я вчорашнього дня не діждала, коли я виїла!

— А брешеш, лисичко, ти не хреще­ників хрестила, то ж ти мед їла! Тепер же я тебе з’їм!

Та до неї. А вона від нього та в ліс… Так і втекла.
Лисичка-кума


 
Вернуться назад | Просмотров: 151