DISLAND
 
Головна сторінка Правіла Зворотній зв'язок
 
 
Українскі народні та соціально-побутові казки




 





























Новости и события

Кирик
Кирик

Десь-не-десь жив Кирик-мужичок. Побила Кирика лиха година: умерла саме в жнива маленька дитина. Ходить бідний Кирик, шукає, шукає, нема кому ямки вирити — ніхто не хоче. Пішов Кирик до попа.

— Прийшов до вашої милості, щоб ішли дитя ховати.

— А є в тебе, Кирику, карбованець?

— Нема, — каже.

Не хоче піп.

— Не піду, — каже.

Почвалав додому Кирик, плаче — ніхто його не слуха. Нічого но вдієш, пішов сам ямку рити. Риє, риє, коли дивиться — іде якийсь чоловік. Шапка на ньому бирка, зверху дірка, свитина — латка на латці.

— Здоров був, Кирику! А що ти робиш?

— Ой, чоловіче, побила мене лиха година: вмерла в жнива маленька дитина! Ніхто не хоче ямки вирити, то сам рию.

— Зажди, Кирику! Ходім зі мною!

Прийшли вони в долинку.

— Ану, Кирику, рий отут ямку!

Став Кирик рити, вирив із срібними карбованцями казанчик. Пішов мерщій додому, взяв коня, поїхав до міста, купив мішок пшеничної муки, пшона, сала. Вертається, а вже в нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копати, — дізналися, що в Кирика гроші є.

Кирик зараз до попа: кладе на стіл грошей сорок карбованців.

— Ідіть, батюшко, дитя моє ховати.

— Вертай, Кирику, вертай додому: я зараз буду.

А сам дивується: звідки в бідняка гроші? Не дійшов Кирик додому, уже піп коло двору — й попадя з ним.

Поховали дитинку й сіли трапезувати. Піп тоді й питається, де Кирик гроші взяв. А попадя його штовх під столом.

— Не допитуйся зараз, бо з хати будеш сторч махати. Ніде Кирик не дінеться. Прийде в церкву, спитаєш його на духу, де гроші взяв. Не признається, скажеш — більш у церкву не пущу, геть із села вижену!

Дожида піп, ночами не спить. Прийшов Кирик у церкву — він зразу до нього:

— Кажи, сину, які гріхи маєш?

— Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.

— Ні, я чув, що в тебе якісь грошики є непевні, що ти їх десь підчепив.

— Та ні, батюшко!

— Ну, не признаєшся, іди геть!

Тільки Кирик повернув до дверей, піп його за руку — кажи зараз!

— Так, — каже, — правда, батюшко, найшов казанчик.

— Еге! — батюшка йому. — Авжеж ті гроші непевні. Принеси їх сюди, я молебень одслужу, всяку нечисту силу віджену; за це мені буде часточка, тобі часточка й на церкву часточка.

— Добре, — каже Кирик, — нехай так і буде.

Приходить піп увечері додому.

— А що? — питається попадя.

— Знаю вже, де Кирик грошей набрав.

— Почекай, — каже попадя, — не йди до нього. Я так зроблю, що всі гроші будуть твої.

Побігла до шевця й випрохала в нього шило та дратву. Прибігла додому й зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги на руки, задні — на ноги, роги — на голову.

— Іди ж тепер до Кирика, постукай у вікно, він ще не спить, та й скажи: «Ага! Забрав мої гроші, ще й на церкву хочеш дати попові! Оддавай зараз назад, бо всю твою хату геть рознесу, й тебе, і дітей твоїх, і жінку в пекло заберу!» — то він тебе злякається.

Прийшов піп під вікно, як заторохтить рогами! Глянув Кирик у вікно — йому й дух перехопило: «Ох, лишечко, — думає, — сатана прийшов!»

— Чого тобі, нечиста сило, треба?

— Ага, — белькоче піп, — забрав мої срібняки, та й мовчиш! Оддавай зараз назад, бо й хату твою геть рознесу, й тебе, й жінку, й дітей твоїх у пекло заберу!

— Почекай, — каже Кирик, — я тобі казанок крізь двері віддам.

Подав йому крізь двері казанка, піп ухопив і побіг додому. Тільки хотіла попадя той казанчик узять, а він до рук приріс. Стала волову шкуру оддирать — піп як закричить! Шкура приросла й став піп справжній чортяка. Ото вже й світ недалеко, треба до церкви дзвонить, а піп у воловій шкурі стоїть. Став він дуже плакати.

— Почекай, — каже попадя, — не плач! Умиюся я біленько, уберуся гарнонько, піду до Кирика, хай прийде, казанка забере, — може, це допоможе.

Умилася біленько, одяглася гарненько, прийшла до Кирика, поклонилася:

— Здоров був, Кирику!

— Доброго дня, матушко! А що скажете?

— Та то батюшка з тобою пожартувати хотів.

— Ти диви, а я думав, що то справді біс.

Не пішов Кирик до церкви, а пішов людей скликати. Іде й гукає:

— Побила мене, люди, лиха година, вмерла в мене маленька дитина. Ніхто не схотів ямку рити, пішов я сам рить і вирив з грішми казанчик. Прийшов піп і забрав той казанчик, а він йому до рук приріс.

— Де ж він тепер? — питаються люди.

— У воловій шкурі стоїть.

Як посунуть люди юрбою! Ще Кирик до попового двору не дійшов, а вже вони у ворота товпляться. Піп на ганку у воловій шкурі стоїть. Прийшов Кирик, забрав казанчик, він і пустився з рук.

Став піп плакати:

— Дайте мені хоч який-небудь хліб, не женіть з церкви!

— Як же тебе залишати, коли ти піп не піп, злодюга не злодюга? Хто тебе знає, що ти таке. В тебе совісті нема — не треба нам такого!

І прогнали попа геть.
Кирик


 
Вернуться назад | Просмотров: 114