DISLAND
 
Головна сторінка Правіла Зворотній зв'язок
 
 
Українскі народні та соціально-побутові казки




 





























Новости и события

Невдячна Ладо
Невдячна Ладо
Дуже давно це було. З тих пір стільки часу минуло, що там, де річка протікала, - сопки стоять, де саме каміння лежало - тепер ліси шумлять.

У мисливця Чумдаги з роду Дун-гу народилася дочка.

У Чумдаги вже давно не було дітей. Дуже хотілося йому сина мати, але й дочці був радий. А мати на радощах не знала, що й робити.

Дали дочці гарне ім'я - Ладо.

Батьки дуже старалися, щоб їхня дочка виросла доброю, красивою

та щасливою. Мати рік не називала дочку на ймення, щоб злі духи не дізналися про народження дочки у Чумдаги. Називала мати дочку: «моя славна», «моя люба». Повісила мати над колискою дочки мафа гарані - ведмеже ікло,- щоб злих духів відганяти. Щоб дочка не плакала, повісила мати над колискою оксару - пташку із гриба-трутови-ка, - берестяні сережки, півникові лапки та мукчурі - горбатеньку дерев'яну бабусю, - щоб сни гарні снилися. Своїм молоком дочку вмивала. Подушку із гагачого пуху, перинку із зозулиного пір'ячка зробила.

І виросла Ладо красуня красунею.

Обличчя у неї широке, біле, як повний місяць; очі, як чорна смородина; щоки рожеві, немов квіти шипшини; губи, як спіла малина; струнка виросла Ладо, як квітка лілії. Ось яка красива!..

Милувалися старенькі дочкою і не могли намилуватись.

Одне тільки погано вийшло: нічого Ладо не вміла робити. Не хотіла мати, щоб у Ладо були руки грубі: вогню дочка не розпалювала, дров не рубала, риби остями не била, весла у руках не тримала, шкурок не шкребла Ладо. Не хотіла мати, щоб у дочки червоніли очі від роботи: не вишивала дочка халатів шовками, не зшивала шкурок, не підбирала оленячого волосу для вишивки. Дійшло до того, що Ладо навіть тіста замісити не вміла, не вміла коржів напекти. Нічого не вміла робити Ладо.

Ходить Ладо по селищу - струнка та красива. Хлопці не можуть від неї очей відвести. Дивляться хлопці на красуню Ладо, головою хитають, а підійти не осмілюються.

Посватався до Ладо один хлопець. Не було у селі кращого мисливця від нього. Коли звірі зустрічалися з ним - плакали, знаючи, що від нього не втекти. Посватався хлопець, а Ладо набундючилась, носа відвертає:

- Одійди від мене, від тебе звіром тхне! Як з тобою жити буду? Твоїми шкурами усі руки поколю...
Посватався до Ладо другий хлопець. Не було у селі кращого рибалки від нього: одними остями відразу десяток риб бив, узимку крізь лід бачив, у якій ямі риба ховається. Посватався хлопець, а Ладо геть від нього відвернулась, пальцями носа затисла.

- Одійди ти від мене, від тебе рибою тхне! Як з тобою жити буду? Вічно мокра ходитиму...

Посватався до Ладо третій хлопець. Найкраща запряжка у нього була: собачки такі швидкі, як вітер. Його запряжку ніхто обігнати не міг... Посватався хлопець до Ладо, а вона на нього й не глянула. Тільки став хлопець на порозі -замахала Ладо руками, носом у подушку уткнулася:

- Одійди від мене, від тебе собаками тхне! Як з тобою жити буду? За годівлею твоїх собак ноги свої зіб'ю...

Відступилися від Ладо женихи. Кажуть:

- Навіщо дорікаєш нам роботою! Негарно...

Послухала мати й теж каже дочці:

- Негарно ти зустрічаєш людей, даремно ображаєш їх!

Розсердилася Ладо на маму, замахала руками, почервоніла від злості, закричала:

- Знаю я, що ви давно мене хочете спекатись!

- Що ти, дочко, - відказує мати, - живи як хочеш. Усе життя з нами живи.

Заспокоїла дочку; замовкла Ладо.
Невдячна Ладо


Страница 1 из 2 | Следующая страница
 
Вернуться назад | Просмотров: 3128