Був собі один чоловік, Хома, а в нього жінка - хороша прехороша, а до тієї жінки та ходив полюбовник. Ото раз прийшов він та й став коло сіней Хоминої хати, собака Муха і загавкала на дворі. А Хома лежить на печі без штанів у просі та й каже:

- Держи, держи Мусю, або я і в хаті не боюся!

А жінка лежить на подушках та й говорить:

- От, чоловіче, який ти смілий!

- О жінко, я ще з печі злізу та крикну.

Устав з печі та й кричить:

- Держи, держи, Мусю, або я і в хаті не боюся!

- О чоловіче, який ти смілий!

- О жінко, я ще й в сіни вийду та тюкну!

Вийшов у сіни та й гука:

- Держи, держи, Мусю, або я і в сінях не боюся!

- Оце ж таки, чоловіче, який ти сміливий!

- О жінко, я ще й надвір вийду та крикну.

Вийшов та й тюлюка... Ото тільки що вийшов віп надвір, а тут полюбовник шасть у сіни та й сховавсь! А жінка хрьоп дверима та й засунулась!.. Хома і зоставсь надворі, босий, без штанів, ув одній сорочці, а мороз хрещенський, такий, що аж тріщить. Що тут казати? Сюди-туди, ніяк не влізе в хату. «Дай піду під вікно та покричу жінці, щоб відчинила». Ото приходить та й кричить:

- Жінко, відчини!

А жінка лежить на подушках в обнімочку з полюбовником та й пита:

- Хто там такий?

- Та я ж, Хома твій!

- Цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить.

«Що це за лиха година? - дума собі Хома: наче б то

і моя хата, аж, бач, виходе, що не моя; чи це на мене наслано, чи це мене сатана обморочила. Дай піду я та пощитаю хати скраю, чи не знайду своєї». От пішов і щита.

- Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина... Жінко, відчини!

- Хто там такий?

- Та я ж, Хома твій!

- Цур тобі, пек! Мій Хома дома ось, біля бока лежить!

«Що це за лихо? Це мене і прям сатана обморочила...

Ану дай знов піду та пощитаю хати скраю». Пішов і оп'ять щита:

- Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина... Жінко, відчини!

- Та хто там такий?

- Та я ж, Хома твій!

- Та цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить!

«Оце лихо! Що тут казати? Дай піду до кума до Петра та попрошу його, хай мене до хати до моєї доведе». От і пішов. Приходить до хати кума Петра та й кричить:

- Кум, здоров був!

- Здоров! А хто ти такий?

- Та я, Хома, кум твій.

- А, це ти, Хомо?

- Я, куме.

- Чого ж це ти ніччю ходиш?

- Та чого? Вийшов я із хати та й заблудив, та тепер і не знайду ніяк свого двора, так оце прийшов до тебе, щоб ти запоміг моєму горю: вийди, спасибі тобі, та доведи, мене до хати.

Той кум Петро вийшов; дивиться на Хому, аж він зовсім роздягнутий, та ще й без штанів.

- Та це ти, куме, босий?